|
У Дмитра була дуже язиката жінка. Скільки він її не лаяв, щоб плітки не розпускала, та ні, як кажуть, горбатого могила виправить. Не могла Одарка тримати язик за зубами. Вискажеться – легше стає.
Одного недільного дня, прийшла вона до подруг свіжі новини дізнатися. Примостилася на лавці біля Параски, хотіла щось сказати, але та її випередила:
- Одарко, і тебе така ж доля спіткала, як Марусю Федькову. Ая-яй, бідолашна. Ходив наліво її Петро, та й доходився. Забрав свої пожитки та й пішов до іншої.
- Що це ти верзеш, Параско. Мій Дмитро ніколи не зраджував мене!
- То ти так думаєш. А люди кажуть. Люди усе бачать і знають.
У Одарки аж у середині щось перевернулося від почутого. Схопилася та й побігла додому.
До вечора усе село гуло, буцімто Одарчин Дмитро на ліво походжає. Як повернувся він додому, тут Одарка і влаштувала йому допит. Що лише вона не робила, і кричала, і посуд била, навіть розридалася не на жарт. Не вірила Дмитровим виправданням. Адже люди кажуть, значить - правда.
Не говорила Одарка тиждень до чоловіка. А як увечері пішов Дмитро з хати, то вирішила прослідкувати за ним. Куди ж шастає її любий чоловік, чи, бува, не наліво?
Замоталася у хустку, одні очі блищать, ще й сажею обличчя намастила (щоб не упізнав, якщо план зірветься).
Дмитро полем – вона за кущами й деревами никається. Аж до сусіднього села слідом добрела. Коли бачить - до подвір’я чийогось завертає її Дмитро. Розболілося у Одарки в то й момент серце, ой як розболілося! У голові запаморочилося, в очах потемніло. Ну все, думає, зраджує її Дмитро з якоюсь молодицею.
Підійшла ближче до хати, та й стала у вікно зазирати. Як дивиться, а там, усі чоловіки з їхнього села про щось мову ведуть. Хто регоче, хто в долоні на радощах плескає. Закралася у голові в Одарки здогадка, чи бува не змовляються вони про щось. Чому ж плентатися аж у сусіднє село?
‒ Нечистим щось тут попахує, ‒ примружилася Одарка. Коли прислухається, а її Дмитро вихваляється перед чоловіками як провчив її за довгий язик, пустивши плітку про свою зраду. ‒ Ой, лишенько», - схопилася Одарка за голову. – От пси паршиві! Не тут вам було! Не знаєте ви ще «бабської сили»! - як розвернеться, як грюкне кулаком у вікно. Хто там був, аж підстрибнув зі страху. Адже усі знали, що у тій хаті колись відьма жила. Про це свідчила дірка у стелі, через яку можна було зірки на небі рахувати.
Одарка чомусь не відразу зрозуміла, що це закинута хатина у полі. Хіба в темноті розбереш, що до чого.
Чоловіки наполохалися не на жарт, адже хтось успів навіть запримітити у вікні щось схоже на «чортове рильце». Не довго чоловіки знаходилися там. Дременули звідтіль, наче стадо биків, та й один поперед одним. Найважче було Дмитру, адже пузо таке від’їв, коли нахилявся – штани тріщали, не те, що бігцем встигнути за іншими.
Одарка, діставшись додому, першою швиденько вмостилася у ліжко. Уранці, поки худобу виганяли на пашу, про усе сповістила подругам. Розлючені жінки не могли пробачити своїм чоловікам за таке. Доброго дали прочухана, щоб більше дурня в голову не лізла. А що до Одарки…то по селу швидко розійшлися слухи буцімто й вона Петра зраджує.
Адже як тут не вірити пліткам. Люди ж усе ж бачать і знають…А значить правда.
Не витримав Петро людських язиків і клювання в очі, та й зізнався жінці про усе. «Замучила совість!» - подумала Одарка. – Будеш знати, як проти мене на рога лізти. Що-що, а справжня українська жінка знає як їх "обламати"», - хитро усміхнулася Одарка, та й пішла з полегшеною душею тісто місити.
ID:
491441
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.04.2014 21:59:39
© дата внесення змiн: 09.04.2014 22:06:37
автор: Юлія Мрійна
Вкажіть причину вашої скарги
|
