У певний час, світ має скарб.
Такий, що поглядом лікує.
Миттєвий знак, змінив буття.
І океан тепер хвилює.
У ньому плач, це правди смак,
Краса солодка до безодні.
В думках політ, а зовні цвіт,
Із океану аж до неба.
Бо ангел ти, і без війни,
В собі сховала полонених.
На волі хаотичних перешкод,
Як орхідея… Водою освятила темних.
На радість їм, усю печаль
Ти проміняла на бажання.
Бо ти життя, і всі слова,
І навіть в паузах мовчання.
Навчила зміст, знайти як слід,
І доторкнутися до сонця.
І стане текст крилатим в нім
Із золотим відтінком ночі.
Спочити на тобі так хоче,
Весняний образ теплих днів.
