У кожної історії кохання є своя особлива композиція.Обов'язково повільна та лірична,звичайна й примітивна.Та який вулкан емоцій пробуджує вона,коли історія ця скінчена.Серцебиття невпинно наростає.Його можна зрівняти хіба що з невдахою-барабанщиком,котрому не в силу спіймати ритм.В грудях важко і неспокійно,а на очах скупі сльози.
Наша була одною з таких.Раніше я ненавидів її,бо довго слухав вже на самоті.Потім видалив з жорсткого диску разом з твоїми фото.Але чомусь не відпускало,не стало легше.І тоді я зрозумів,що моя ненависть породжує мій смуток.Потрібно відпустити й жити далі.Не забути,адже це не зітреш,це відбулося,просто рухатися в такт з часом.
Я майже не думаю про тебе.Лише буває уявляю,як ти змінилася за ці роки;того,який поруч,і мовчки бажаю щастя.Справжнього жіночого щастя,непізнаного зі мною....
Минають останні травневі дні,оповиті п'янким цвітом акацій.Вечірні грози оновлюють свіжістю й невагомістю.Хоч я досі один,та в моєму плейлисті ціла купа треків.Залишилося вибрати таку ж повільну та ліричну,звичайну й примітивну.
