Я неначе Гольфстрім,
А ти родом з Північного Полюсу.
Я щосили кричу,
Та не чуєш мого серця голосу.
Серед тисячі слів
Лиш для тебе знайду найласкавіше.
Ти ж немов онімів,
Або просто не хочеш лукавити.
Мо мрії квітучі
Від холодних очей твоїх зв`янули.
Всі дитячі бажання,
Ті, що мали здійснитись, розтанули.
Я шукаю тепла,
Біля тебе я хочу зігрітися -
Ледь жевріє іскра,
А кохання повинно світитися.
Я не хочу тонути
У буденних турботах, у сірості.
Як вогонь спалахнути б,
Задихнутись від ласки і ніжності,
Серце щоб не кричало,
Шепотіло так ніжно, неголосно.
Так забула я те,
Що ти родом з Північного Полюсу.
То навіщо тоді
Ти в квітучі сади вієш холодом
І мої почуття
Мориш байдужості голодом?
Серце краєш моє;
Я не вмію й не хочу коритися.
Лід розтане й тоді
У тобі зможу вся розчинитися.
Нехай вічні сніги
Із вітрами холодними любляться.
Всі образи минуть,
У північному сяйві загубляться.
Холод, лід, заметіль
Для моржів і тюленів лишаються
Звідти ти виїжджай!
Жити там я, повір, не збираюся.
