Дощ перший із неба іде навесні,
Дарує прозріння усім і мені.
Обмиє гріхи нам Дитя і Отець
І знову продовжиться стукіт сердець.
Обмилось нетлінне й усе, що родилось,
І я вся намокла, немов освятилась
Тепер знову чиста, готова до свята
Спасибі, о Боже, дощ – людям награда.
Нап’ються вологи земля і сади
І час прийде нам подарують плоди
І йтиме життя неупинно ходою,
Бо створене все життєдайне водою.
І знову всі бігти почнуть, як по треку,
Неначе спішать кудись дуже далеко
Насправді на місці стоять непорушно,
Хоч падають, б’ються, біжать ніби дружно.
Усе це життя – суєта неупинна,
У цьому усьому людина не винна.
Так створено світ і так буде довіку,
Бо так наказав Бог-Отець чоловіку:
«Плодися, трудися і плід здобувай,
У муках родися, в турботі зростай.
Живи у надії, у вірі й любові
І хай будуть діти й онуки здорові.
І пройде твій вік, як одненька година,
І путь твій тернистий – дорога для сина.
І йтимуть онуки, а потім їх діти
І кожен нестиме дари Афродіти»
але слід перевірити пунктуацію))
