Мелодію вірша треба почути,
Ритми й тріолі, паузи й нути.
Все тут в наявності є. Геть усе.
Слово поезії думку несе.
Слово – подих життя і довколишній світ.
Це буття сприйняття і в Небо твій зліт.
Захочеш поетичним віртуозом стати –
Пильнуй, щоб словом «дров не нарубати».
Удосконалюй Божий Дар – до слова хист.
Талант примножуй, щоб помножено віддати.
Про слово хай же будуть всі твої турботи.
Відкрий його красу, достойності, чесноти.
Господь в духовні шати одягає слово
І кожному народу призначає мову.
Нема невдалих слів у жодній мові,
Усі вони доцільні: і старі і нові.
Про все, що думаєш, словами скажеш.
Словами казку і вірші розкажеш.
Слова неначе бджоли в голові рояться,
Лиш язика нестримного бояться.
А хто із них попавсь на той язик,
Безслідно і безславно зник.
Натомість виникає підле слово,
Осквернене, як той вогонь-язик.
Тепер і словом це не назовеш,
І святістю його не наречеш.
Хто випускає таку скверну в світ,
Породжує собі прокази гніт.
Тому лелій, викохуй своє слово,
Хай в світ іде не кволе, а здорове.
Коли слова у святості промовиш,
Тоді довкілля Духом оздоровиш
