Така собі маленька лялька Вуду…
Руда та зрозуміла геть усім…
Та… мізки в неї, мабуть, голлівудить,
бо вже не вперше дивиться у синь,
та... випробовує крильми повітря,
співає… травень, і знаходить глузд
в усьому, що звучить для неї… вістрям,
що розтинає ранок – «вжи…» та «лю…»
Щось спільне є – кохати, відсікати
минулого обтяжливі слова,
думки та сумнів, навіть серця лати,
що не потрібні зовсім, бо… права
лишень весна – в найкращому з польотів
крил має бути тільки… ні, не два,
чотири тільки! І думки вже всоте
до нього линуть, мрією – дива,
усі шляхи, дахи, міста і… тишу,
польоти, мрії, сонце, навіть тінь –
все розділити, щоби… вдвічі вище,
прекрасніше… Та разом – назавжди!
