Йде безслідно життя, чи потрібно в неволі сидіти,
Скрізь прострацію грат не побачити в світлі пітьми,
В тиші чутно себе та чи довго потрібно так жити?
І вести діалог через сотні цеглинок в стіні,
Не закохуйся в слід, він залишений нам на минуле,
Та не змінюй його і химерних цяток не малюй,
Хай приходять думки, що обличчя дитинства заснуло,
Ти не бачиш його, та про втрачені дні не жалкуй,
Ми повільно йдемо, і зникають в бутті краєвиди,
Не забудуть серця, хто їх долю попутно вершив,
І в годину щасливу літають думки по орбітах:
Чи буває любов, чи малюють картини в душі?
Ностальгія прийде, та ти будеш до цього готова,
І лунатиме спогад, як дзвін на Великдень в церква́х,
Ми цінуєм життя, поки світ - перманентна дорога,
Путь, що в вічність іде і веде нас по різних шляхах.
