Безпросвітно замело снігом душі,
І навколо твориться казна-що...
Україна − не що інше, як боксерська груша,
Цвіт мордують − ну а владі, люди, все одно!
За плечима роки не в раю прожиті,
Скільки довелося скуштувати горя...
Завелася напасть в запашному житі,
Почорніло і без того старе Чорне море.
Небо вкрилось димом над людним майданом,
Чути крики: «Слава!» і плач матерів.
Відбирають найцінніше, що нам Богом дане!
Брат вбиває брата, син гнобить батьків...
Судний день настане, не довго чекати.
Кожен буде мати те, що заслужив.
Засміється вбивці в очі сива мати,
Прокляне за сина, що жити хотів…
