|
Я свого ангела на схід відправив,
Щоб Україну нашу він оберігав.
Тим самим я себе позбавив
Життя стежини чистої якою шкутильгав.
Там йде війна, а я ось тут сиджу.
Людей смерть косить - я тут веселюся.
У них сирий окоп. Я ж у ліжку лежу.
Все, що можу зробити – це Богу за них помолюся.
Є багато таких, що не можуть нічого зробити,
Через те, що ще неповнолітні юнаки.
І дуже, за одну мить, хочуть вирости,
Щоб в бій піти як мужні козаки.
В них кров пульсує Українська, батьківська!
Вона й батькам передалась від діда.
Якби не та російська гнида і Москва,
То не була би у країні «Енеїда»!
Тут на заході я у безпеці.
На сході багато ж пішло із життя.
Під небом відкритим, де не має фортеці,
Немає броні і нема укриття,
Ідуть там бої щодня і що ночі.
І робить боягуза із сміливця відчуття,
Що, ніби, не побачить більше рідні очі
І вже не повернеться бо не має вороття.
Іран, Корея, ще Судан й Афганістан;
Чотири ці я знав гарячі точки.
І жоден не подумав Український ветеран,
Що в мирний час підуть у бій синочки.
Я хочу в очі подивитись тій тварині,
Через яку зараз в країні лихо.
І сильно сказати спасибі людині,
Від якої в бою залишилося ехо…
А зараз тихо там. Приходить ніч.
Ніхто не спить. Не хочуть помирати.
Перед очима рідна хата й тепла піч.
А смерть готова вже життя їх відбирати.
Всі в роздуми, поникли з головою.
Майже у кожного з них діти і сім’я.
Ще гранату хтось хоче накрити собою,
Щоб, хоч хтось вижив. Така у всіх є мрія.
Вони не знають: чи самі прийдуть до дому,
Чи привезуть?.. У «цинкових тюльпанах».
Чи їм дадуть в моголу хоч солому?
Чи поховають у високих їх курганах?
І майже кожен знав, що зовсім скоро бій,
Й не має часу плести власне павутиння
З пустих думок і безнадійних мрій,
Побачити у небі мирному проміння.
І от вже бій почавсь. Скрізь вибухи й ракети
Солдати борються за незалежність і життя.
Смерть робить з людських душ собі букети,
Щоб понести їх із собою в забуття.
Смерть ходить в кожного солдата за плечима.
Її ти не злякаєш і не проженеш.
І не відкупишся від неї ти грошима.
Вона радіє і тій радості немає меж.
Давно уже вона так не раділа.
Разом із тим не веселилась теж.
Раптово все завмерло… Наче крила…
І світло, так неначе тисячі пожеж.
Те світло осіяло поле бою,
І час, здалось, завмер на якусь мить…
А бій все йшов. В усіх над головою,
Як і раніше куля свище і блищить.
Хтось запитав – Що то було за світло?
- Здалось напевне. – відповів солдат.
Інші говорять, що літак підбило.
- То нова зброя. – треті так твердять.
І лиш один з них у зад себе подивився
І на якусь мить зовсім онімів…
Позаду нього ангел приземлився.
Звідки взялось те світло зрозумів.
Від подиву забув солдат про бій.
З рук випав автомат, патрон розсипа.
І ангела згадав з дитячих мрій.
Спочатку голову, а потім весь піднявсь з окопу.
І майже його тіло кулю прихистило…
У мить життя все промайнуло перед ним.
І чимось білим усього накрило.
Казковим і по-літньому теплим…
Він бачив кулю, що летіла у лице.
І через мить збагнув, чому не ранений.
Ангел навколо нього зробив з крил кільце.
У ангельську броню він був закований.
Той ангел став попереду солдата.
Він ніжно усміхнувсь й сказав лишень:
- Я до тебе прийшов від твого брата,
Щоб відвернути сотні різних передбачень.
Передбачали, ніби скоро ти помреш,
Ще те, що смерть у тебе за плечима.
Інші говорять, що духовно роздереш
Віру людей котрі ідуть з Єрусалима.
Я маю врятувать твоє життя.
У даний час таке моє завдання.
Я не єдиний хто рятує майбуття.
Нас безліч. Ворогів жде покарання.
І після слів цих в далині смеркання,
Яке переросло в яскраве сяйво.
В солдата зникло ніби хвилювання
І стало на душі щасливо.
У кожного солдата ангел свій,
Який власне життя хоче віддати.
І навіть якщо буде смертний бій –
Життя віддасть. Повинен врятувати.
У кожного ангела Божа броня.
Людська зброя не в змозі її зруйнувати.
Ніхто не отримає те надбання
І не зможе ту силу на людей спрямувати…
Зробив ангел те, що ніхто не чекав:
Дістав він меча і відрізав кінці своїх крил.
Ті крила солдату накритись віддав.
А сам почав неначе лютий крокодил.
Всі ангели зробили цей прийом.
В очах у них палало «всіх уб’ю»
Кара на ворога впала пеклом,
А тіла впали вкриті кров’ю…
Ворог нічого зробити не встиг.
Він і досі не тямить, що сталось.
Не розуміють хто зробить таке міг –
Мертві всі живих не зосталось.
- Як можливо їх всіх посікти,
Що не можна зложити до купи?!.
Як то можна було наректи,
Лиш на те, що зостануться трупи?!.
Втрати великі приніс їм цей бій.
Задумались, що можуть і програти.
І навіть ті в кого не має серця й мрій –
Здатись готові, щоб життям не ризикувати.
Ангели добре знали, що порушили закон,
Який забороняв людям земним допомагати.
Допомогти небесний мав Барон.
Зробити так, що людям треба все позабувати.
Не один раз Барон вже це робив.
Він силу мав стирати людям пам’ять.
Він це ще раз із задоволенням зробив
І без умови, що йому заплатять.
Барон, ще та була «темна конячка».
Бувши на небі власні мав грішки.
Не одна від його постраждала козачка
І не в одній сім’ї порозбивав горшки.
Він не зовсім так, щоб зовсім стирав пам’ять,
А тримав її на різних полках в домі.
Він добре знав, що якщо зловлять стратять,
Ті на кого говорять «Невловимі».
А для небесних «Невловимі» гірше смерті.
Навіть безсмертного вони можуть убити.
І душі їх по тричі перетерті
Так посічуть що й годі уявити.
Навпроти них страшний суд не страшний.
Хтось говорив, що то онуки смерті,
Усі святі, у кого дух гнилий,
Боялися, що будуть вже роздерті.
Саме тому Барон жив у страху,
Що скоро прийдуть й за його душею.
Не лиш у цьому жив він гріху,
А скований був ще одною таємницею.
Хоч не одна була в Барона таємниця,
Ви все одно не здогадаєтесь яка…
Барону смерть була рідна сестриця.
Виховувалися в дитинстві у дяка.
Одного разу на їх селище напали
Злі сили. Інші ж кажуть «сатана».
І двоє тих дітей кудись пропали.
А після нападу розпочалась війна.
Дуже, була війна не звичайною.
Вона від створення землі до цих пір йшла.
Ніхто і не здогадувавсь, що війна є тривалою.
Вірніше смерть з Бароном так робила.
Якщо хотіла смерть вбивати то вбивала.
Всі спогади про неї забирав барон.
Те, що розкриють їх колись, не знала,
А ще не знала що на ній прокльон…
А на землі, в той час, і досі йшла війна.
Це перша перемога, після тисячі поразок.
Знали всі, що по переду битва ще не одна.
І кожен знав перед країною обов’язок.
Після зими пішла весна прекрасна.
Хоч і повільно, та все йшло на краще.
Із кожним днем ставала смерть не щасна.
І ворогу на світі стало жити важче.
Щоразу, в битві, мали значні втрати.
Щоразу тактика підводила чомусь.
Противника вирішили хитрістю брати,
А на наступний день командир їх захлинувсь.
Ще через день на місце командира
Став, як ото говорять – чорний маг.
Ви й не здогадуєтесь, що то за тварина.
До перемоги будував він власний шлях.
Прикликав він до себе темні сили,
А смерть заставив подавати чай.
Чорти всі на руках його носили,
І «темного володаря» -- кричали зустрічай.
Барону стало в тричі гірше жити.
Щодня за власну шкуру він боявсь.
Не знав він бідний що йому робити
І «темному володарю» про все зізнавсь.
Він розповів, що любить пам’яті стирати
І те що дуже любить він своє життя.
Сказав, що рано ще йому вмирати
І що шукає десь для себе укриття.
Ще розповів, що спогади збирає.
Із ними має сховку не одну.
Те, що людині ангел помагає
І через це – він програє війну.
З радів «володар» -- Вже могила рита.
І перемогу час дістати з рукава.
Вже план є і смерть ангелам пошита.
На них у нього є різка підстава…
В небесних, кажуть, всі закони чесні.
А я б сказав, що підлі і бридкі.
Жорстокими були судді небесні.
В них не серця а кам’яні грудки.
Ангел хранитель мусив наглядати.
Допомагати, права він не мав.
Коли ґвалтують - лиш спостерігати.
Навіть тоді, коли зброю тримав.
Закони нові користі не мали.
Незрозуміло хто й для кого їх увів.
Вони ангелів скутими тримали.
Допомагать що-небудь він не смів.
Та ангелам набридло це терпіти.
Вони таємно, щоб ніхто не знав,
Допомогли людям історію творити.
А про своє майбутнє, ангел знав.
Неначе гра у ангела життя.
Життя – це ставка на якій він грав.
Та що робити як не має укриття!?.
Про це ніхто не думав коли зброю брав.
Вони не боялись «невловимих».
Із янголів від них ніхто не постраждав.
І ніколи вони не вбивали сміливих.
Хоч кожен з них свій страх в руці тримав…
Одного дня Барон безсмертним став.
Від радості блищав небесним цвітом.
Нічого не боявсь. Із смертю гравсь.
І щастя, йшло до нього мов магнітом.
Барон всі спогади, що мав віддав.
За них безсмертя получив частинку.
Він не в ту гру не з тим гравцем заграв,
То й швидко загримів у домовинку.
На другий день він був без голови
З прибитим язиком до стелі.
А вбивці його, сильні мали норови,
Тому тіло було посічене в постелі.
Вбивцю його ніхто шукать не взявсь.
На небі він, як кажуть не легально.
А дехто щойно про його дізнавсь.
І про його чутки йшли не охайно…
Та дуже швидко про його забули.
Він відійшов для всіх на дальній план.
До всіх лихо прийшло неначе гранули,
Ще й лихо одягнуло новий сарафан.
У ангелів розпочались проблеми.
Хтось спогад здав і розпочався суд.
Про страту цю не будуть складені поеми,
А чисті їхні імена покриє бруд.
Ангели знали, що така їх доля.
Давно написане нікому не змінить
Пришили ангелам статтю – свавілля.
Свавілля в чому? Хтось будь ласка поясніть.
Невже людині допомога це – свавілля?..
Закони чесні… це читач вже зрозумів?..
Там не закон – одноголосне божевілля!
Яке породить не один ще ряд штормів.
Тиждень на зад знайшли коробку у судді.
Точніше кажучи, хтось на поріг поставив.
І зашарівся той суддя в суді
Бо думав, що дарунок хтось відправив.
Та в тій коробці кілька спогадів лишень.
Їх більше ніж достатньо когось засудити.
І полювання почалося на живу мішень.
Дадуть грошей, якщо поможеш ангела зловити.
За день закутий ангел кожен був.
Небесні люд здав всіх і все, що знав
І через гроші те, що він на небесах, забув.
Багато ще таких, хто лиш спостерігав.
Що не хотіли честь на зраду поміняти.
Також були ще люди рідкісних сортів
Що намагалися комусь допомагати
Навіть якщо нема там їх братів...
А зараз ми перенесемося на площу.
Там суд іде. Не винних судить суд.
Ніхто з них більше не піде на прощу.
Всі повмирають від руки паскуд.
- Чудово знаючи закон, небесний, честі.
Ми стратити повинні цих приблуд.
І щоб спокійним було небо старості
Голови ангелів наповнять цей сосуд…
- Вирок суді як грім з ясного неба
Який сполохав все живе, що є.
Не правда! Їх вбивать не треба! –
Гукнули з натовпу – Це право не твоє!
Не ти їм дав життя! І не тобі забрати.
На небі ти береш на себе гріх.
Як не відступишся, потрапиш ти за грати.
Вже не відкупишся, переступивши той поріг.
- Суддя ніякої уваги не звернув на ці слова.
Вони йому те ж саме, що для моря крапля.
Це саме, що для собаки друга голова
Або велика темнота з провалля.
- Забрати крила – вигукнув суддя.
І всі почули крики вище неба…
Повиривавши крила – це початок правосуддя..
Ще є в стинанні голови потреба.
Безліч катів з сокирами в руках
Поставили всіх ангелів в рядки.
І ось стоять – мішки на головах.
Й поклали голови усі на колидки.
Суддя сказав щось на латині
І безліч сокир піднялось в небесну вись…
І щось привиділось малій дитині
І закричала вона – Ластівка! Дивись.
І сіли ластівки на плечі у катів.
Змахнули крилами і голови їх впали
Суддя навколішки їх впав -- я не хотів!
Ми по закону страту цю побудували.
І одна ластівка перетворилась на людину.
І на латині закричала до судді.
- Я б тебе вбила як свиню паршиву.
Та іншу справу дали ластівці вожді.
- Закон змінити «Невловимі» просять.
В вас термін у руках всього чотири дні.
Інакше ваші голови в покіс покосять,
А душу вашу посічуть на пні…
А що було в них далі, я не знаю.
Вірніше, ангел більш не розповів.
Щодня я з ангелом отим гуляю.
Знай, не літає він. Нема у нього крил.
Ті ангели на небі, що в нас ветерани.
Оберігають нас хоча не мають крил.
Вони ще мають у душі мембрани,
З яких готові поробити сотні стріл.
_________16-28.06.2014
ID:
508073
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 29.06.2014 00:13:23
© дата внесення змiн: 29.06.2014 01:05:53
автор: Хворий Джентльмен
Вкажіть причину вашої скарги
|
