Ти віриш в те, що не міг би день без ночі жити,
Якби промінням сонця не вмів її будити.
На ложі часу двоє... Дарує на прощання:
Вона - ранкову зірку, а він - своє кохання.
Якби палким цілунком не обпікав коханку -
Не було б продовження: ні вечора, ні ранку.
Вона живе для нього: збирає прохолоду,
Її усю вкладає в росу, джерельну воду.
Ніжністю окутаний мелодій тихих ночі,
Він завидна знайти її серед світла хоче.
Кохана сонця тінню заходить на гостини.
В добі вони єднають любові половини.
При зустрічах коротких танго своє танцюють,
Поки роси краплини їх ноги не відчують.
Вона йому всміхнеться, вітаючись із сонцем,
Й розчиниться в сьогодні. Вже ранок за віконцем.
Ти віриш, що не міг би без ночі день днем бути.
Зливаються частини, щоб коловерть замкнути.
Вони – це бранці часу, який їх поглинає,
І кожен свій початок з прощання починає?
Ти віриш?
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую. Останнім часом пишу якимись асоціативними образами. Багато-хто з моїх знайомих не розуміє ні значення порівнянь, ні суті вірша,- а я все-одно пишу - по іншому не вмію
Як гарно, Іринко... Красиві порівняння, красиві роздуми... Коханим важко одне без одного...
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Богданочко, саме твій вірш, прочитаний мною зранку, надихнув. Дякую А ще я часто читаю твори автора Rekha. Вона так пише про кохання, що мимоволі починаєш вірити у святість цього почуття.
Як гарно, Іринко... Красиві порівняння, красиві роздуми... Коханим важко одне без одного... 
Гарний вірш. 
