Давай без «Ви», давай лише мовчати,
Собою бути - ким ще не були,
Коли життя малює чорні ґрати,
Щоб ми не стали вітром із золи.
Слова пройшли, як тепла, ніжна осінь,
Слова мовчать, давай уже на «Ти»,
Щоб грало сонце світлом у волоссі,
Щоб будувати ми могли мости...
Все - наші вчинки, а слова прикраса,
Все - наше серце, а мораль трактат,
Піщинка ми, маленька в світі маса,
Та те що зробим, вернеться в стократ.
Прошу, мовчи. Слова пусті ці разом
Болять комусь, і нам колись болять,
Давай на «Ти» зі щирістю і часом,
Давай прощати без образ й проклять.
Що буде ще не знаєм, не гадаєм,
Чи все важливе стане нам смішне?
Давай любити те, що зараз маєм,
З життям без «Ви», коли воно іде.
