Вогні на щоглах в страшну годину
Мигтять і сяють для моряків.
Морська безодня, як домовина,
Гостинно прийме всіх мертв’яків.
Вони всі сядуть у повній тиші,
Хто на камінні, хто на піску.
І кожен з них когось залишив,
І губить сльозу солону й гірку.
Мертві наплачуть моря й океани,
По яких живі поведуть кораблі.
Замість сердець у них рвані рани,
Серця вони лИшили на рідній землі.
Блакитні вогні в страшну годину
Для моряків запалить Ельм.
Можливо, вони побачать родину,
Можливо, вони проживуть ще день.
У давньогрецьких мореплавців ці вогні запалював не Святий Ельм, а прекрасна Єлена, сестра Діоскурів. Взагалі-то, цікаве природне явище, яке виникає під час грози і шторму.
