|
Пилюка, сонце, шквал вогню,
Змішалось все в одне ціле,
Немов над прірвою стою,
В безодню йде все наболіле.
Усе затихло – благодать,
Відчув він райську насолоду,
Летить туди не по літах,
Хтось з дияволом уклав угоду.
Для когось примха ця війна,
Для багатьох сира могила,
Регоче клятий сатана,
А мати, то чекає сина.
Та він майнув на Божий суд,
Геть не збагнув за що, коли?
Розвіє хто той страшний блуд,
Чекай вже, матінко, труни.
А в ній лиш тіло, а душа,
Високо в небі десь літа,
Скажу вам правду, не спроста,
Що там шукає добре знає.
Благає в Бога порятунку,
Земельці рідній та убогій,
Напився він гіркого трунку,
До Отця йдуть його дороги.
Той, хто жирує, не піде,
І кров не буде проливати,
Війна для нього, то пусте,
Діти у кублах будуть спати.
Жирують, мов ті кабани,
Десь за кордоном засмагають,
А мати жде вдома труни,
Живою в землю запихають.
Ісус Христос його зустрів,
Горнув до серця, мов дитину,
Небесний рай ти заслужив,
Віддав життя за Україну.
Ридає мати та рідня,
Всі розійшлися по хатах,
Вона лишилась сирота,
Не снилось лихо страшне в снах.
У кожного своє життя,
А їй для кого тепер жити?
Пошли їм, Боже, каяття,
Навіщо буйний цвіт губити?
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/795-zustrich-z-bogom.html
ID:
519517
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 25.08.2014 21:58:05
© дата внесення змiн: 26.08.2014 08:36:08
автор: Антоніна Грицаюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
Героям Слава 
