Так близько смерть. Замало не в притул.
В цей чорний час для неї сонце сяє,
криваве сонце, вбите в висоту,
що зависає над кривавим раєм.
Так близько смерть. Я чую її дих.
Вона мене вдихає й видихає.
Та я живу під кулями біди.
В моїй душі -- герої не вмирають.
Так близько смерть. Але життя в мені.
І квітне мир із завтрашнього виру.
Моїх надій не вбито на війні.
А кров пролита, лиш зміцнила віру
Саша, дуже гарно і правдиво! Хочеться продовжити - "Осінь, що нас відродила".. Але роботи по зміні країни ще не початий край..
Олександр Букатюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую!) і спасибі, що продовжила, "Осінь, що нас відродила" - круто!) ... думаю край вже початий, початий кров'ю героїв, бо нація народжується в крові...
Так і є. Кожнісіньке слово. Оцей лейтмотив - взагалі до глибини серця. Близькість смерті відкрила в нас не лише віру, а й додала безстрашності та сили духу!!! Гарно написали!!!
Олександр Букатюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
