Я вночі, наче птах, облітаю скоцюрблений простір
та орбіту Землі розчищаю від зла перепон
і Чумацький наш Шлях замітаю від чорної злості,
що ковтнути весь світ замахнулася, ніби пітон.
Але вірус її вже блукає давно по планеті,
вичисляє вождів, проникає до хворих трахей
і загроза Землі - незмовкаючий дріб кулеметів
та ракетні дощі з безперервним потоком смертей.
Ще чергує уран, вже насичений силою вбивства,
в хворобливих голів від напруження пальці тремтять,
їх ефірний обман переписує адрес насильства,
сумні очі Землі від нервового зриву горять.
Стисну нерви в кулак, заспокою легенько планету
і той вірус ножем-гострим словом зачну проганять,
побратимів - літак, цілий полк непоборних поетів,
до світанку ми вже проти дір тих піднімемо рать.