Надвечір'я тихо розгортало руки,
Й так шалено грала хвилями ріка.
Білий красень-лебідь зносив тяжкі муки
І червона кров по білому текла...
Але біль шалений, що ішов від рани
Не зрівнявся з диким болем у душі,
Бо той лебідь щойно загубив кохану...
Її смертельний поклик надії не лишив...
Те життя забрала річка невгамовна
І до камню хвилі стрімко понесли...
"Повернись, лебідко, кохаю невимовно!.." -
Так за нею лебідь голосив...
Та смертельна хвиля враз її накрила,
Об проклятий камінь розбилася вона.
Кликав лебідь знову й, розгорнувши крила
Вмить піднявся в небо й крик там залунав:
"Я не хочу жити, слідом за тобою!..
Я до тебе лину і душа болить...
Нехай моє тіло понесе рікою........"
І вниз камнем лебідь полетів умить...
Він лежав на скелі, його очі гасли,
Кров червона все текла, текла...
Лебідь лиш подумав, що немає щастя,
Бо нема коханої тепла...
Надвечір'я тихо розгортало крила,
Й так шалено грала хвилями ріка.
Що життя забрала, та кохання не згасила...
Лебедина кров у річці тій текла...
17.10.2007р.
Під натхненням "ЛЕБІДЬ" О.Олесь
http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=1112
та пісні "Лебединая верность"
Мені дуже приємно 
