В селі звичайна хата біла,
Така ж прадавня , наче світ:
Чи то навпочіпки присіла,
Чи то зіпнулася на дріт?
Не дах міцний - якась солома,
Згнили , зчорніли геть сніпки,
Лиш кукурудза блиском хрому
З - під стріхи зирка залюбки.
І хоч малесенькі віконця
Давно обклали бур*яном,
Та усміхаються до сонця
Блакитним поглядом й чолом.
Криві та зламані ворота,
Плетінь,вербовий перелаз,
А на кілках старого плоту
Горшки вмостилися якраз.
Ковзне світанок по подвір*ю
Слідами срібної роси,
І залунають між сузір*їв
Дзвінкі дитячі голоси.
Буяють скрізь тут , мов чуприна,
Густі зелені спориші...
Та це ж і є та Батьківщина ,
Що найдорожча для душі!
Згадую стару біленьку хату,
Що в моріг по самий дах вросла…
Гляньте, мамо! подивіться тату!
Я до вас вклонитися прийшла!
У кожного своя маленька Батьківщина живе в серці!
Дякую за цей чудовий вірш!Моя Батьківщина дуже похожа на вашу.
торкає за серце 
