Засніжена зима мене приворожила,
В снігу доріжку проложила,
Пухнасту скатертину простелила,
Вином солодким пригостила.
А діточки її, сніжинки, мене все цілували
За плечі обіймали, вії лоскотали.
Навкруг мене кружились ніжно
І враз я стала Фея сніжна.
На честь мою дзвонили срібні дзвони,
У вітах колихались сніжні Гноми,
Іскрились інеєм берези й верболози,
А на снігу розквітли дивні рози.
Зима мене у білу шубу загортала
Й на вухо тихо прошептала:
"-Ти маєш квіти ті зірвати,
До серця притулити й людям їх віддати.
Усі навкруг щасливі стануть,
Бо квітку чарівну у себе мають.
І люди пам'ятать цю зиму будуть,
Ніколи вже про неї не забудуть!"
Це дивний сон, чи так воно і Є?
Дивлюсь я вранці у вікно своє:
А там, на склі, квітують рози,
Жаль, що зірвати їх не зможу!
P.S. Я людям словом допоможу!