ВІДЛЕТІЛИ МОЛОДІЇ У ВИРІЙ ЛІТА, або доля неперспективного села Кривохижинці
Відлетіли молодії у вирій літа...
Кривохижинці не ті вже, річка Жван не та.
Почорніли білі хатки, похилився міст...
Чи все стане, коли-нЕбудь, на свій повен зріст,-
Задзвенить дитячим сміхом - загуде село?
Відшуміло, відгуділо - наче й не булО
Того раю веселого, де я раював;
Де, із піснею, схід сонця вранці зустрічав.
Де пізнав кохання перше - ніжний маків цвіт...
І тепер стою я знову - через тридцять літ! -
Серед цього принишклого, чорного села:
В"ється стрічкою брудною річечка мала;
Обміліла, верболозом всюди поросла -
Тяжко-важко дивитися! А колись була!-
Повновода, швидкоплинна, риби - аж кишить!
Все було колись. Як кажуть: тільки - жить та жить...
Не вернути! - Відлетіли у вирій літа! -
Кривохижинці не ті вже, річка Жван не та.
Не той тепер Миргород... Хижі та ще й криві...що то за села... Не можу ж похвастаться і своїми Дігтярями... Все запустіло, села на че й не було! 
