Ти мені вибачай. Я сьогодні пройдуся по місту
Абсолютно одна, одинокість і відчай в мені.
І мене не хвилює, що, може, не маю я хисту
Побороти й навіки сховати цей смуток в собі.
І байду́же усе. І цей вітер, і холод наскрізний,
Навіть те, що на вулицях зовсім немає людей.
Знаєш, спадок у ночі буває доволі вже різний,
Та для мене ця ніч – безкінечних думок апогей.
Я віддамся йому, цьому місту, цілком і бездумно,
Хай впитається в душу, у руки, в підошви чобіт.
Хтось осудить мене, бо ходити вночі нерозумно.
Та мене не хвилює. Як хочете, прошу, судіть!
Я сьогодні сама. І, можливо, замерзну доволі,
І аж надто далеко ця темінь мене заведе.
Я відпущу себе течією нестримної долі.
Я не буду себе берегти. Нехай хтось береже.
Ти мені вибачай. Я цю ніч через себе пустила.
Я цю темінь всотала, немовби одвік не пила.
Я не вперше гуляю сама. Одинока, безсила.
Я не вперше втрачаю людей, яких так берегла.
12.01.2015 р.