Торкнутись неба…
А вже потім… далі…
Згадати раптом… що не маю – крил!..
Я на твоїх покинутих вокзалах
Лиш заблукалий…
дивний пасажир…
Тобі на скрипці
В темних переходах…
Де ж кольори?.. лиш чорні олівці…
І розчиняюсь я в холодних водах…
Як сніг - на сонці…
як ріка - в ріці…
Коли вони
Співатимуть Осанна…
Цей світ був – наш… і вже – нічий… НІЧИЙ!...
Ось я на шпалах… твоя Анна… - Анна?!!
А ти для мене хто?..
Швидкий… Нічний
Бере розгін…
Він набирає силу…
Вібрація до серця від коліс…
Де ж твої гальма?... І востаннє – крила!!!
Побачу я
посеред крон беріз…
Воно ж було
Не надто прісним… тісто…
Замішане із дотиків… хвилин?…
Із карти світу стерте – Моє Місто…
Дощами змите –
……………….. із усіх картин…
Вы заметили, что все Анны неровно дышат к рельсам: Каренина, Аннушка с "Мастера и Маргариты", теперь и Ваша героиня. А без смеха, обалденное произведение.
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так Кареніну ще ніхто не малював!!!
Ваш стиль написання – я б його назвала "воздушного касания" – створює неповторні образи, сцени портрети...
555/555 – це моя оцінка.
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А без смеха, обалденное произведение. 
...Большое спасибо,что оценили 
... 
Анна у тебе вийшла бентежна, Наталю. Красота!! 
Дякую! 
