Поете великий, легендарний кобзар!
Чий вірш многоликий надає мені сил.
При слові твоєму в душі горить жар,
Ти поетів навчив літати без крил.
Я - лиш один з того легіону,
Хто учнем твоїм себе насмілився звати.
Я не сам, нас на світі мільйони,
І кожен з нас мріє з тобою постати.
Щоденно я бачу, вдень і в ночі,
"Сон" той самий, що бачив і ти.
Я бранка-країна в полоні кричить,
Її, посміхаючись, рвуть злії кати.
Я бачив ту саму опухлу дитину,
І сльози солоні у неї в очах.
Давно вже зняли латану світину.
І знов стало страшно спать по ночах.
Століття промайнуло, наче птаха,
І ті самі пани народ рідний катують.
А Україна бачить знову плаху,
А ті лихі, як вік тому мурують.
І очі їх такі самі неситі,
І пазурі свої все в печінки встромляють.
І чорні їх серця гріхом все оповиті.
І рідная Вкраїна від болю все страждає.
Я лиш запитаю, учитель, чому?
Країну князьки продали за гривню,
А відважні герої, що борять чуму,
Пекло пройшовши, мають жити у злиднях.
Пробач, що не справдили твоїх чекань,
За те, що країну вкриваєм позором,
За те, що сотні президентських звертань,
Не являть нам владу в країні прозоро.
Пробач нас, безсмертний поет з України,
Чий вірш мене змалечку літати навчив.
Кого поважають старий та дитина,
Ти від мабутнього нам надію вручив.
