"Прикрий мене від дощу", -
Благала вона його.
"Прикрий, не багато ж прошу!
Давай же, коханий, бігом!"
А він все дивився повз неї,
Дивився на "барви" калюг,
Дивився на мокрі аллеї,
На круглий, потрісканий люк.
Щось, наче, змінилось у ньому -
Чи погляд, чи рухи, чи все...
Вона закурила вже сьому...
А він закрутив карусель.
Собака загавкала поруч,
Ти ба, не злякалась дощу.
А він, підійшовши ліворуч,
Сказав їй: "Я більш не прощу!"
І більш не благала дівчИна,
З півслова збагнула вона
У чому таїлась причина,
Що в ньому порвалась струна.
В руці він тримав парасолю,
Вона не розкрита була.
Їх небо вкривало водою
Настільки майстерно,
Що було не видно,
Як в неї з обличчя
Одна за одною
Збігала сльоза...
