...Повітря таке ароматне,
від нього п'яніє душа.
Все стало таким...якимось елегантним,
що губишся аж, дихаєш, захоплюєшся...тихо...ша!..
Не говориш, мовчиш, лиш дихаєш,
стоїш німо і відчуваєш, здається, все!
І навіть собі не усвідомлюєш,
як щось невидиме кудись несе...
Не йдеш - летиш, насправді ж - стоїш,
вдивляєшся у все, мов на фетиш, і знов повільно йдеш...
Усе таке казково-чарівно-світло-весняне...
Усміхаєшся. Радієш. Стежкам протоптаним, та досі незнаним.