Нет скажи войне!
Що на сході України,
нищить наших ворогів,
а враги нам братья.
Та ви присядьте на цю землю,
нежели ей пить кров детей,
что криком просят матерей
остановиться.
Ви подивіться!
Ми цю землю боронили,
щоб діти на ній жили,
своих детей ростили!
А ви обіцянки всі забули,
що в дитинсві ви дали
і самі рідною землею
груди їм прикидали.
Незнаючи за что погибли,
молча возвращалися домой
к тем,что обещали.
да вы предали
своїх дітей!
свою кровинку,що ніжно
до себе притуляли.
для чого ви жили,
будинки будували?
для того,щоб їх гради поламали?
ні,скажи війні
і свого сина борони!
Лишь только мы -
женщины этой страны
можем спасти детей,что
держат смерть в руках.
Що гинуть у боях
бо не для того ми плекали,
щоб наших дітей стріляли.
и я сама погибну,
но сына неотдам!
сама под пули кинусь я врагам,
которые мне братья.
також і сини
і в матері його нема вини,
що змусили гинути дітей,
які дорослі,
а падаючи,кличуть маму!
зупиніть ви цю розправу,
ведь по праву,
любая мать должна понять,
что ребенка потярять,
те саме,що на вогнищі згорать
і ця біль не мине
лиш поки,гибнуть будуть люди.
Ця злість усюди!
зупиніть!
і сина обніміть-
живого!!!
