Пишу падлюко я тобі на інший світ
На цьому ти уже не зможеш прочитати.
Мені скажи, для чого ти довела мене?
Хоча й сказав що можу легко убивати.
А ти не слухала робила далі це,
Адже ти думала - я жартую і блефую,
І я зірвався, крила розпустив, взяв ніж...
О так. Я ніколи моя люба не очкую...
І з задоволенням у горло ніж встромив.
У ту горлянку яка гарненько співала
Яка щодня нові казки мені творила
Про друга, однокласника...цим убивала...
І потім я поцілив у живіт... дірка в кишках,
Кров з рота, а ти кашляла й ридала.
Від чого сльози так котились по щоках,
Від чого ти в крові уся стогнала?..
Може від того, що вмирала вже..?
Я погляд не забуду той повік...
Ти мовчки споглядала прямо в вічі,
в яких відображався вже не чоловік...
Ти розумієш, що із мене ти зробила?
Я навіть на людину вже не схожий,
А на якогось, вбивцю, месника, дебіла!
А я літати міг коли не знавсь з тобою...
І я літав бо мав я власні крила...
Та я забув про крила, небо і політ.
Адже мене уже тягнуло все до пекла.
Бо я згрішив. Тим самим, що убивши,
Таку як ти, собі білет купив у щось жахливе...
А перед тим як ніж торкнувся серця
Усе робив дірки у ніжненькому тілі.
Я сміючись виймав твої кишки,
І плачучи рвав з голови волосся.
І потім різко себе ущипнув..
Я дійсно вбив, чи це лише здалося?
Я здивувався - кров у тобі гаряча і червона
Хоча до мене ти з усіх сторін холодна.
Чому кишки були в тобі порожні?
Так наче місяць ти була голодна?
Згадав як ти сказала, що у печінках я.
А потім у тобі я не знайшов печінки?
Давно ти її викинула так як і мене...
І я убивши тебе змив, з життя сторінки,
Ще одне ніким не знане ніжне тіло...
Я вбив тебе і став таким щасливим.
Я вбив тебе і з тебе здерши шкуру.
І я щасливим полетів у вись і впав.
Упав і в непритомності я бачив шкуру,
Яку знімав, знімаю, і зніматиму із дуру,
До того часу доки ти не вмреш в думках.
Хворий Джентльмен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Саме так. ви маєте рацію. і я з вами погоджуюсь, і в мене особлива хвороба, я пишу вірші із сценами вбивства і насилля бо ніде раніше не читав такого поезією. І на думку оточуючих я не дуже так і зважаю
Мені зробилось по справжньому моторошно від ваших фантазій ... А не пробували навчитись пробачати ?! Любов - це уміння приймати людину такою , якою вона є ...Інакше - ЦЕ НЕ ЛЮБОВ !!!А якщо ви собі обрали в супутниці , як пишуть тут , кретинку ,- то хто ви після цього ??? Адже , переважно , після 1-2 розмов з людиною видно , що вона собою являє ... Бачили очі , що купували ! І якщо ви ще недосвідчений ,- то запам'ятайте !!! Зло - притягує тільки зло ... То ж якщо і далі будете жити хворими фантазіями , вони ризикують стати реальністю !
До речі , насмілюсь спитати .... А Кретинка жива ??? http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568492
Хворий Джентльмен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Звісно вона жива) я її пробачив відразу. Річ в тім що я не міг знайти віршів із сценами вбивства, от і вирішив сам такий написати. Це писала лиш моя фантазія.
