Самотній птах співає за вітриною пісні,
Про те, який цей день невтомно світлий та ясний,
В клітках сидять так само ще з десяток тих птахів,
Хто радісне мовчання замінив на суму спів,
В мелодії ледь чути ноти першого тепла,
Коли він бачив хмари скраю рідного кубла,
Пекуче літнє небо, що розвіялось вночі,
Тепер лише скрізь грати так захопливо блищить,
Ховають птахи сльози у поранене крило,
Співає все навколо за зачиненим вікном,
Не зрозуміти людям цей тональний перехід,
Що часто не залишить у душі лукавій слід,
І ролі не зіграє, що в мелодії звучить,
Яку у цього птаха люди вкрали нині мить,
Шукається естетика в обмеженні свобод,
На сцену перетворюючи древній ешафот,
Спитай себе: чи в'язнем ти пернатим ще не був?
Чи хтось у клітці засув, зачинивши, не штовхнув?
Як часто ти співаєш скрізь образи та печаль,
І спиш, на грати клавши темну матову вуаль?
Ми всі давно мисливці на поранених птахів,
І цінимо їх радісний та ледь мінорний спів,
Та варто нам зробити необачний новий крок,
Нас зловлять в наші ж грати й перетворять у пташок.
Орнітологічний лекторій! 
