Мій океан нарешті знову грає "До Елізи ".
Я перейшла Елсмір, Даллол і падаю у спокій.
Мій ночедайний, темний біль розкрий валізи.
Хай обійме мене Морфей і дасть заснути темноокій.
Невже у мене мало сили, Нуте?
Моя гробниця комусь віддалася?
Ти знову візьмеш в руки горе-кнути...
Моя срібненька нить, мабуть, не урвалася.
Я вдячна силі духу за незламність.
Вона вже мов на рингу. Їй не вперше
Відстоювати всмерть мою спасенність,
Вдихати кисень із води ледь-ледь не вмерши.
Мені дарують сили на години.
Невже я зможу ними скористатись?
Бери мене щораз в обід на кпини!
У відповідь знайду я з чого повтішатись...
