Я — з квітня сонячна мелодія,
А ти — живильний травня дощ.
До тебе я від вітру-злодія
Втекла з квітневих неба площ.
Не грала я на дудку вітрові
Пісні, поцуплені в завій,
Не скаржилась й весні-арбітрові,
Щодня шукала голос свій.
Були ми з вітром дуже різними,
Ми досить різні і з дощем.
Колись із посвистами грізними
Зникав кудись із серця щем.
Тепер ми дві живі мелодії
Закоханих у світ сердець
У неба синьо-жовтій лоджії.
Отак-то, друже вітерець!
