Хвилини йдуть... та ні, мабуть біжать
Їм зовсім байдуже до кількості днів літа.
Прийди до мене і в кутку присядь,
Моя душа з тобою, мов роздіта.
Те почуття ... разом розчарування й крах,
Зупинка віри, думки й , мабуть серця.
Навіщо ти? Навіщо так?
Німе питання в тишу ночі пронесеться.
Ти тихий омут в глибині боліт,
Та в тобі я тонула вже востаннє.
Не витримав, не втримав, не вберіг...
Моє , ти трохи збочене кохання.
А час летить. Отак й біжать роки.
Колись з тобою може ще зустрінемось.
Та я вже не така. Не ті думки.
І рішення моє уже не зміниться.
