Він обіцяв придумати молитву.
Вона - молитися щоночі, понеділком
Злилися воєдино сміх і плач,
Заграв безжалісно сліпий скрипаль.
Одна самотня дама у вівторок
Залишила свого будинку морок,
Повільно, крізь залізну браму
Ввійшла до дивного згубного раю.
Почувся поштовх на початку сходів,
Різкий та сильний, наче із безодні.
То був найперший крок без вороття.
Ось так, напевно, згасла середа.
В четвер було вже випито багато,
Яскраве полум'я взялося чарувати.
Події огорнули кожен рух.
Первинний спалах швидко надто вщух.
Там спозаранку відгуки обурень,
І знову народилась нова дурість.
Хтось спробувати дав дурман -
Ту п'ятницю раптово огорнув туман.
Сказати про невдалу долю?
Про поштовхи сумних історій?
Немає сенсу в даному житті:
Говорять, рідко ділиться скупий.
Субота якось різко налетіла,
Вона все несподівано змінила.
Думки змішалися у відчайдушний крик,
І дама вже перемінила лик.
О, та неділя склалася святою!
Обрала шлях майбутнього покою.
Зіграла мить для вибору фінал;
Тоді він їй молитву написав.
І з того часу все повторюється вічно,
Якщо хтось днями молиться циклічно.
Його помилки криє каяття,
Дарує доля шанс на вороття.
Покірно, вдячно заглядає в очі,
Сміливо може обернути злочин,
Вітати вміння, знати прощення,
Тримати віру, забувати страх.
