Сум приплівсь якось в долину,
Взяв з собою всі пожитки.
Там розбив шатро незвичне
Й розпустив довкола нитки.
Все обплутав, позв’язував, затягнув надійно
Й, як павук, став визирати із схованки пильно.
По його приході в діл все перемінилось:
Навіть сонечко з місяцем – і ті зажурились.
А, бувало, заглядало раненько в віконце
І будило дітлахів веселеньке сонце.
Сміх і гамір по долині навкруги лунали
І метелики з джмелями між квіток літали.
Вночі місяць ясний сходив і по всій долині
Було виднося, як в день, навіть у хатині.
Так було гаразд усе і на душі спокій,
Поки око зле вгледіло й накликало вроки.
Тож тепер сумує вся долина квітуча,
Почорніла й задумалась – мов самітня круча.
Посіріли дні ясненькі, ночі темні стали,
Люди зігнуті всі ходять, немов підівпали.
Та й не чути ні пісень, ні гаміру й сміху.
Ось що сум цей наробив – це ж йому на втіху.
Гей, веселість, загляни ти у цю долину!
Щастя й радість поверни у кожну хатину.
Щоб раділи знову люди сонечку й квіточкам,
Щоб сорочки вишивали дочкам і синочкам.
А на свята щоб усі гуртом веселились
І ніколи щоби там люди не сварились.
Хай повернеться до них добра й чесна слава.
Та, що сум собі присвоїв без жодного права.
А як збудеться це все, я собі гадаю
Сум з долини сам втече до іншого краю.
08.01.1992р.
