Володимир Висоцький. «Райські яблука» (До 35 річчя з дня смерті…)
Володимир Висоцький. «Райські яблука» (До 35 річчя з дня смерті…)
Я і досі пам’ятаю той весняний день, коли мені, студенту МВТУ ім.. Баумана випало щастя вперше…а як виявилось потім і в останнє бути на концерті дійсно Актора, Співака, Громадянина… також і Людини з великої літери Володимира Семеновича Висоцького.
Неможливо відтворити ті почуття, які ми студенти-щасливчики отримали, коли до нас в Училище (як ми самі казали: «в школу») приїхав САМ Висоцький… Нажаль через декілька місяців його не стало. Але залишились Його фільми, Його ролі в театрі, та Його Віршіі.
.........................Епиграф:
« … Я весь в свету, доступен всем глазам,-
Я приступил к обычной процедуре:
Я к микрофону встал как к образам...
Нет-нет, сегодня точно - к амбразуре...
..............Сегодня я особенно хриплю,
..............Но изменить тональность не рискую,-
..............Ведь если я душою покривлю -
..............Он ни за что не выпрямит кривую...»
Уривок із поемы «Певец у микрофона»
............... ( Володимир Семенович Висоцький )
«Райські яблука»
Я колись-то помру – ми колись-то усі помираєм,-
Як же ж так підгадать, щоб не сам – щоб у спину ножем:
Вбитих люди щадять, їх відспівують, їм шлях до раю,-
Не скажу про живих, а покійників ми бережем.
У багнюку лицем, краще впасти на бік акуратно,
Й понесуться душа на украдених шкапах в галоп.
Я рожевих із білим в садах наберу райських яблук,
Але їх сторожують й стріляють без промахів в лоб.
Прискакали – дивлюсь – і я бачу не райське чогось там,
Мертвородний пустир та іще там ніщо, - бєспрєдєл…
Із нічого ростуть у безодню відлиті ворота,
Величезний етап – тисяч п’ять – на колінах людей.
Як заржав корінний! Заспокоїв його «ніжним» словом,
Реп’яхи із мочал я ледь видер, нових там знайшов.
Сивий дід повозився з засувом… Та й знову -
І хрипів, і базікав. Не зміг відчинить та й пішов.
А намучений люд не сказав ні одненького слова,
Лиш навпочіпки враз із закляклих колін пересів.
Тут «малина», братва! Зустрічають малиновим дзвоном,
Повернулось на круг все. Й розіп’ятий над кругом висів.
Всім нам блага давай, чи багато просив тоді благ я?
Лиш, щоб друзі були, і жінка була поруч щоб…
Я рожевих із білим в садах наберу райських яблук,
Але їх сторожують й стріляють без промахів в лоб.
Я ж впізнав того діда по щоках його дуже впалим,
То Петро був Святий… Ах, який же я все ж остолоп…
Поряд з нами кущі, там де повно морожених яблук,
Але їх сторожують … я мертвий, бо вцілили в лоб…
Я погнав геть коней із тих місць і гнилих й непорядних,
Коні просять овес, ну а закусив вудила.
З батогом вздовж обриву, над прірвою, з торбою яблук
Лиш для тебе! Бо тільки ти навіть і з Раю чекати могла!
*****
«РАЙСКИЕ ЯБЛОКИ»
Я когда-то умру - мы когда-то всегда умираем,-
Как бы так угадать, чтоб не сам - чтобы в спину ножом:
Убиенных щадят, отпевают и балуют раем,-
Не скажу про живых, а покойников мы бережем.
В грязь ударю лицом, завалюсь покрасивее набок,
И ударит душа на ворованных клячах в галоп.
В дивных райских садах наберу бледно-розовых яблок.
Жаль, сады сторожат и стреляют без промаха в лоб.
Прискакали - гляжу - пред очами не райское что-то:
Неродящий пустырь и сплошное ничто - беспредел.
И среди ничего возвышались литые ворота,
И огромный этап - тысяч пять - на коленях сидел.
Как ржанет коренной! Я смирил его ласковым словом,
Да репьи из мочал еле выдрал и гриву заплел.
Седовласый старик слишком долго возился с засовом -
И кряхтел и ворчал, и не смог отворить - и ушел.
И измученный люд не издал ни единого стона,
Лишь на корточки вдруг с онемевших колен пересел.
Здесь малина, братва,- нас встречают малиновым звоном!
Все вернулось на круг, и распятый над кругом висел.
Всем нам блага подай, да и много ли требовал я благ?
Мне - чтоб были друзья, да жена - чтобы пала на гроб,-
Ну а я уж для них наберу бледно-розовых яблок.
Жаль, сады сторожат и стреляют без промаха в лоб.
Я узнал старика по слезам на щеках его дряблых:
Это Петр Святой - он апостол, а я - остолоп.
Вот и кущи-сады, в коих прорва мороженных яблок.
Но сады сторожат - и убит я без промаха в лоб.
И погнал я коней прочь от мест этих гнилых и зяблых,-
Кони просят овсу, но и я закусил удила.
Вдоль обрыва с кнутом по-над пропастью пазуху яблок
Для тебя привезу: ты меня и из рая ждала!
1977
