Я починав робити кроки нові, наче немовля
І забивав до крові ноги, тато бачив і вмовляв:
«Не треба тобі цього, не треба, відпусти»,
А я тянувся так до неї і писав листи.
Це мій пустир, це моя пастка, а не ваша,
Не лізьте ви сюди, будь ласка, хоч ви старші.
Я буду кращим, я буду намагатись
Усе своє життя у гору підійматись.
І я благав її у різний час про різне,
Відстань від мене, відійди, мені з тобою тісно.
А в інший раз налізе любов і сподівання,
Далеко не у всіх таке чудне кохання.
У мить останню спалахнув вогонь сильніше,
І склеїться помалу вся сукупність тріщин.
І знову стане твій Льошка щасливішим,
Співати перестане нехай про наболівше.
Відчуй так близько ти мене,
Почуй, як сильно пульсує кров.
Нехай втікає все сумне
І замість нього вертається любов
дякую Вам)
Нехай вертається Любов 
