|
Пиріг Л.А.
«День за днем…Рік за роком…»
Видавництво «Світ успіху»
Київ – 2015
Ошатний том книги мемуарів Любомира Антоновича Пирога «День за днем… Рік за роком» …» (Видавництво «Світ успіху», Київ – 2015) має вельми бібліофільський наклад – всього 150 примірників.
В першій книзі спогадів «Було колись…» (Видавництво «Світ успіху», Київ – 2013) відображено період від народження до переїзду в Київ.
Книга «День за днем…Рік за роком…» є наче продовженням попередніх споминів і охоплює більш ніж півстоліття (1958-2011) київського періоду біографії.
Обидві книги – високої культури видання стосовно всіх її складових – і зміст, і художнє оформлення, і поліграфічне виконання, і наявність якісних фотоілюстрацій.
Я читав книжку, люб’язно надіслану мені Любомиром Антоновичем, неквапливо рядок за рядком, бо саме в деталях і криється найбільша привабливість хронікально-документального життєпису. Тоді ти наче сам проживаєш ще одне життя. Читання похапцем – колажне, фрагментарне – годиться хіба що для переглядання гезет-журналів чи малохудожньої літератури.
Хіба не цікаво прослідкувати життєвий шлях хлопця з хліборобської галичанської сім’ї, крокуючи за ним сходинками його особистісного зростання «день за днем, рік за роком». Хіба не цікаво дізнатись, як він став доктором медичних наук, професором, членом-кореспондентом Національної академії наук України, академіком Національної академії медичних наук, народним депутатом України (1990-1994рр), лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки, президентом Світової федерації українських лікарських товариств (і це далеко ще не повний перелік всіх його звань і напрямків діяльності). Хіба не цікаво, як цей чоловік зміг підтримувати в собі таке широке коло зацікавлень – лікар, вчений, колекціонер, бібліофіл, театрал, меломан, громадський діяч, патріот і захисник всього українського. Хіба не цікаво, які були в цієї людини стосунки з батьками, земляками, колегами, друзями, видатними особистостями, з якими йому доводилося спілкуватись, зрештою, з власною сім’єю.
Про все це можна довідатись прочитавши книгу спогадів «День за днем… Рік за роком…».
Любомир Антонович не зосереджується на переосмисленні, аналізі життєвого шляху. Він лише, наче літописець, скрупульозно хронологічно відтворює «день за днем, рік за роком», спираючись на власні спогади, щоденникові записи (які вів, починаючи з дитинства, все життя), перелік прочитаних книг (з коротким чи розлогим фіксуванням вражень від прочитаного), кіно-квитки після переглянутих кінофільмів, програмки відвіданих наукових конференцій, різноманітних зборів, виставок і експозицій, концертів, вистав і спектаклів, (які він не викидає, архівує), вірші, цитати, афоризми з прочитаних книг, часописів, газет (які теж зберігав).
І цей стиль, можливо, навіть краще ніж літературно-художній дає можливість зануритись в час, що минув, відчути історичний період. А проте сухою мову мемуарів не назвеш. Автор чудово, просто таки по-письменницьки, володіє і художніми прийомами.
Ось, наприклад, такий пейзажний опис:
«Пухнасті шапки снігу, зм’ягчене в падаючому снігу світло ліхтарів і вікон навіюють безпредметну тугу, настроюють на ліричний лад. Коли зупинитися, щоби не чути м’якого скрипу снігу під ногами і власного дихання, до вух вливається тиша, що перебивається тільки ударами сніжинок об вушні раковини. Зрідка десь далеко загавкає собака, проскрипить сніг під чиїмись ногами. У пітьмі сірій і густій, приглушено і протяжно гуде потяг. Це вже недалеко від дому. А на головній вулиці та на головній алеї парку снують люди, бризкає сміх; хтось у когось кинув сніговою кулькою, починається двобій. Ось снігова куля потрапила між віття дерева і звідти посипався сніг. Регіт, писк.»(с.22)*
Зустрічаються в книзі описи помешкань, картин побуту, навіть снів (с.25)
Безумовно, окрім подій в щоденникових записах автор занотовував і якісь свої думки. Деякі з них він наводить в споминах.
Наприклад, про мету життя: «Душевно почуваю себе краще у повені обов’язків, хоч і опановує втома. Розслаблено, пасивно відпочивати – не для мене. Песимізму щодо суті, мети життя не відчуваю ніколи. Ніколи, ніде я не нудьгував, завжди і всюди мені було цікаво. Я жив, учився, працював, брав від життя все, що було мені цікавим.»(с.119)
Про спокій і неспокій: «Іноді хочеться спокою, душевної гармонії…Та частіше сам шукаю неспокою, його задоволення додає мені більше впевненості в собі, самоутвердження в житті»(с.283)
Часто задумується про смерть і старість (наприклад, на с.360).
Ось є такий запис, зроблений ще в 1967-му, в віці 36-ти років: « В останні роки на цвинтарі почуваю себе моторошно. Боюся смерті. Багато не зроблено. Не завершено. Зрештою, взагалі ніколи не зупинюся. Найжахливіше в мене – це постійне відчуття тимчасовості, нестабільності, постійне відчуття обов’язку, відчуття незавершеності в роботі. Можливо, це мине тоді, коли я дозрію до переконання, що все одно всього не зроблю, тобто, коли збайдужію, зчерствію..)» (с.135)
Або ось іще: «Нестерпно, що коли тебе не стане, так же буде світити сонце, так же будуть чергуватися пори року, будуть сміятися люди. Отже без тебе можуть обійтися, тебе не згадають. Тому намагаєшся залишити після себе слід в житті в результатах своєї праці. Це прагнення реалізується мною не тільки плодами моєї професійної діяльності, наукової роботи, але й деталями моїх повсякденних занять – веденням записів, колекціонуванням, і т.д., і т.п.». (с.99)
Десь з 1993 року і в подальшому зустрічаються такі думки: «Писати статті набридло. Навіщо це мені? Імпонує бачити надрукованим своє прізвище? Десь у підсвідомості жевріє надія, що друкований слід сприятиме продовженню пам’яті про мене…»(с.321)
Любомир Антонович Пиріг все життя з книжками. Збирав їх доти, доки не заповнив ними весь можливий простір квартири і робочого кабінету. А потім став роздаровувати бібліотекам, музеям, знайомим. Часто бідкався, що не встигає прочитати всього, що придбав в книгарні чи передплатив. Наприклад, на с.271: «Жаль, що немає часу читати художню літературу».
Він талановитий читач і чудовий критик – двома трьома реченнями дає точну і чітку характеристику прочитаному, яскраво коментує, аналізує переглянуті фільми, вистави, прослухані концерти.
Наприклад, про книгу І.Багряного «Людина біжить над прірвою» написав:
«…Усвідомлюю, що герой (роману) є символом, але все одно тяжко повірити, що людина спроможна витерпіти, перенести такі муки й страждання фізичні і душевні. Порівняння можу знайти в долі героя Дж.Лондона серед випробувань природньої стихії. Тут же герой стає жертвою і безжалісної природи, і двоногих озвірілих істот, просякнутих людиноненависницькою ідеологією. Вражає мовне багатство, майстерне володіння словом, вміння створювати образи і відтворювати почуття, ситуації наглядно, «намацально». Вдячний матеріал для кіносценаріїв – розписано до подробиць дію, мізансцени. Разом з тим виникає сумнів, чи можна кінематографічно так наглядно представити внутрішні монологи , ремінісценції, психологію персонажів, як у романі? Адже тут домінує слово, яке в кінематографі є другорядним.» (с.320)
Про повість Ю.Щербака «Хроніка міста Ярополя»: «Це – феєрверк вигадки, фантазії, химерних історій та ситуацій, створених, здається, в одному пориві, на одному диханні. Романтично піднесений тон розповіді відповідає цій овіяній романтикою історичній епосі, про яку йде мова. І тому виникає своєрідний настрій довіри до того, що читаєш…» (с. 222)
Є і досить розлогі коментарі, як наприклад щодо повісті Б.Антоненка-Давидовича «За ширмою».(с.35)
Любомир Антонович не бажає замкнутися лише на службових обов’язках. Він відвідав все, що було цікавим в житті Києва, та ще й встигав багато чого з того фіксувати в своїх щоденникових записах. Він бачив велику кількість видатних музикантів, переслухав силу силенну живої класичної музики, розвинув в собі хороший смак. В своїх мемуарах він згадує не лише на яких концертах був, а і з яким репертуаром хто виступав (наприклад, с.181), не лише який кінофільм переглянув, а і яке враження склав про нього. Це допомагає відчути (тим, хто молодший) чи згадати (тим, хто старший) ту епоху.
Автор зізнається: «З гуманітаріями мені все таки цікавіше»(с.244). Тому й не дивно дізнатися з книги, що він товаришував з письменниками (Щербак. Коротич, Драч, Павличко, Мушкетик, Танюк) з акторами (Ступка), співаками (Діана Петриненко, Раїса Кириченко), художниками (Марчук), конструкторами (Антонов) і багатьма іншими видатними особистостями (навіть політиками).
Родзинками в книзі розсипано дотепні слова і вирази, гумористичні моменти, смішні ситуації, жарти, анекдоти, курйози. Наприклад, розказане кимось про два щити на одній трасі.(На одному –«Догоним и перегоним Америку», а на другому – «Не уверен – не обгоняй») (с.40)
Або під час відпочинку в санаторії «…писати не можу, тому що сусіди постійно верзуть то про жінок, то про ниркові камені.»
Чи збори, які носять формальний характер називає «збіговиськами».
Є в книзі трішечки і про чиїсь безглузді чи кримінальні витівки, про секс-пригоди курортних відпочивальників, і про випивку, і про гроші, і про корупційні замашки деяких наших «звьозд естради».
Але тим, хто бажає прочитати про «круту житуху», модні імена, світські плітки, подробиці перебуття верхів, професійні «секрети», підтвердження або спростування «достовірних» чуток – треба читати не цю книжку.
Та все ж було декілька епізодів в книзі, в яких відчувається, що автор, як учасник і свідок великих і цікавих подій, сказав менше ніж знає (швидше за все з морально-етичних міркувань). Це трохи зачіпає моє читацьке самолюбство. Але ці крихітні епізоди недосказаності цілком компенсуються фактами і думками щирої відвертості вражаючої сили. Наприклад, деякі моторошні подробиці війни(с.240) Автор не криється, згадує свої помилки, невдачі, хибні висновки. Не приховує свої почуття провини і безпорадності, коли хворіли батьки. Задумується про власну потрібність, доцільність існування.(с.330) Часто переймається питанням щодо своїх колекцій, зібрань – « Чи буде це потрібне комусь?»(с.321, 352). Або гіркий запис під час подорожі Черкащиною: «…Із колишньої «героїки» залишилась лише пристрасть до горілки» (с.79)
Будучи вже життя патріотом України і поборником всього українського все ж пише: «Щодо узагальненого українця, то «найхарактернішою рисою» є самоприниження, відсутність національної гідності на грунті відсутності викорчуваної подіями і часом національної свідомості.»(с.357)
Або в роздумах про Сковороду: «Ніяк не можу простити українцям і минулого, і сучасності, коли вони, «вибиваючись в люди», нехтують своєю українськістю, забувають про свою місію, як представників нації, репрезентантів свого народу..»(с.159)
Все ж в своєму житті (і в мемуарах є про це) Любомир Антонович постійно обороняє батьківську мову від тотального наступу зросійщення, відмічає стан функціонування української мови в різних містах, в професійному і науковому середовищі, на різноманітних заходах. Пам’ятає всіх, хто не побоявся виступати рідною мовою. Українською він не лише постійно вів приватну переписку і листування з громадськістю, а ще окрім цього і всю службову, професійну документацію, що в тодішніх умовах було непросто.
(Без перебільшення можна сказати, що лише 1% лікарів у веденні медичної документації послуговувались українською мовою в Україні, а в східних областях і Києві і того менше, навіть в роки «незалежності». Як казали мені одні столичні «доктори» під час «помаранчевої» революції – «Може і пішли б на майдан, але ж тоді нова влада змусить історії хвороби на «державній» мові писати».)
Академік Пиріг довгий час був і залишається понині маленьким острівцем в невеличкому архіпелазі українства, посеред океану кацапщини, «кегебізма» і міщанства столиці України.
Йому, як справжньому колекціонеру вдалося в своїх спогадах зібрати, систематизувати, законсервувати для наступних поколінь дні і роки свого життя в такому непростому 20-му і на початку такого обнадійливого 21-го століттях.
Він розповів про свої найбільші небезпеки і переживання, про головні напруження усіх сил, особисті зустрічі з видатними людьми, значні справи свого життя.
Він не лише відповідає на головні питання своєї біографії – Що? Хто? З ким? Як? Коли? Чому? Для чого? Яким чином? – він ще й дає портрет епохи очима очевидця і учасника.
-------------
*– в дужках номер сторінки в книзі «День за днем…Рік за роком…»
19.08.2015
ID:
601051
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 20.08.2015 23:22:34
© дата внесення змiн: 20.08.2015 23:22:34
автор: Віктор Ох
Вкажіть причину вашої скарги
|
