Листочок, що загине без гілля,-
крик болю здичавілої планети, -
Твоє дитя, покинуте маля,
благає, квилить, плаче:
- Мамо, де ти?
Матусенько, куди,чому пішла?
Нащо мене залишила, малого?
Чом до грудей своїх не піднесла?
О, нагодуй,прошу,синочка свого...
Матусенько, дала мені життя,
Тож не роби, на горе,сиротою,
Серед чужих людей на забуття
Не кидай із байдужістю страшною.
Бо я загину без твого тепла,
Без молочка солодкого й любові...
Поглянь, матусю: я - твоє дитя,
Народжене з твоєї плоті й крові.
У мене навіть оченьки твої,
Такі ж блакитні, ніжні, як у тебе...
Були слова і пестощі палкі,
Була любов - мене ж карать не треба.
Щоб не лилися сльози каяття,
І щоб журба тяжка не задавила
Твоє дитя, покинуте маля,
Що ти його на горе породила.
Будь матір'ю: це суть твого життя,
Бо кожна жінка - це найперше - мати...
Твоє дитя, щасливе немовля,
Тебе жадає мамою назвати.
