З мене досить такого щастя,
Що від нього я плачу вночі,
Що від нього на серці шрами,
Що від нього пусто в душі.
З мене досить такого щастя,
Що від нього вагання щодня.
І не можу я точно сказати,
Що в житті стежку ту я знайшла.
З мене досить такого щастя,
Що від нього самотність в душі.
Що від нього навколо все в’яне –
В’яне навіть поняття краси.
З мене досить такого щастя,
Що від нього віри нема.
Що людей підпускати до себе
Я не хочу, можливо й дарма.
З мене досить такого щастя,
Що ховаюсь постійно в собі.
Почуття я боюсь показати,
Навіть людям, які вже близькі.
З мене досить такого щастя,
Що думки лише про одне.
Ну навіщо, навіщо любити,
Якщо люди не люблять тебе?
З мене досить такого щастя!
З мене досить такого життя!
Ну навіщо, навіщо ж страждати,
Якщо щастя від того нема…