Я – це дощ, що шукає земної домівки,
Мені спокій набрид атмосферних садів,
Тепер хочу упасти на груди бруківки
І в підземного серця вслухатися спів.
Прагну втрапить у рідного поля долоні,
І зросити дітей, мо’ якраз підростуть,
І зірвати з дерев кілька вишень червоних,
Хай притлумить їх смак цю гірку каламуть.
Та найбільше багнеться навшпиньках
По карнизу пройтись до забутих вікон
І дивитись прості та домашні картинки,
Замість квітів лишивши коханій озон
Але я - тільки дощ, я - міжсвітній бурлака,
Я колись був живим, та війни круговерть,
Відняла мою суть, коли вітер заплакав,
І вода прийняла новознайдену смерть
За межею крові я бездонно-прозорий,
Хоча спогад цей мій десь тріпоче іще,
Мила, глянь своїм люблячим зором,
Може, ти за дощем і побачиш мене.
23.06.2015
Гарний у Вас стиль, такий романтичний, пройнятий чуттєвістю.
Ну що ж, нехай крізь пелену дощових поетичних рядків Вам осяває шлях погляд коханих очей
Віталій Стецула відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви вже так його розхвалили Приємно, що Вам до душі)
Вдячний за побажання) Те, що найважливіше, що потрібно)
Love Will Keep Us Alive
Буду радий Вашим наступним відвідинам моєї сторінки)
Приємно, що Вам до душі)
