Кров так довго і ніжно стікає у ванну. В голові твої слова… і все про любов, про щастя. Але ж що сталось із нами тепер? Немає теплих слів, суто «ділові» зустрічі… так треба, ми ж ніби пара.
Ти навіть не уявляєш як важко зараз дихати, як важко розплющити очі… Але я сильна і не збираюсь вмирати. Я відкладу бритву і встану з цієї калюжі крові, забинтую руку і буду жити далі. Ніби нічого й не сталося.
Ти побачиш глибокі порізи і скажеш, що я не готова до серйозних стосунків. Серйозно? Я? Що ледь не втратила життя через тебе? Дійсно… не готова.
Та я все ж буду жити для тебе, навіть знаючи і усвідомлюючи, що ти будуєш свої нові «серйозні» стосунки з іншою. Кажеш їй ті самі солодкі слова, що й мені… які так дурманять і затуманюють розум. Тепер вона дивиться в твої чарівні очі… в котрих тонуть. Засинаєш і прокидаєшся з нею.
Інші люди заселять нашу зйомну квартиру, інші люди заселять твою душу, інші люди заселять мої думки.
Все буде по-іншому, по-новому.
