***********
І як сховать тебе від світу, моя приречена любов?
Бо ж в серці стільки того цвіту – і він квітує знов і знов…
Не заховать того печалю, що оселився ув очах
Ти розкажи мені, скрипалю, про сни, що бачу по ночах
Ти нагадай мені, художник, про фарби голосу його
я затамую власний подих, позбудусь голосу свого.
І архітектор поділися зі мною кресленням душі
В яку як в дзеркало дивлюся – лиши мені її, лиши!
Звернусь до всіх музик на світі – знайдіть для мене ту струну,
якою зможу заглушити всіх протиріч та слів війну.
І я ховатиму від світу мою приречену любов
і світ для мене вродить цвіту.
Бо я кохаю.
Справді.
Знов…
***********
Хай буде цвіт! 
