Хотіла вибити на своєму тілі твоє ім'я,
проте воно випалене на моєму серці сльозами,
ніби натром.
Нутром відчуваю свою нікчемність
та неспроможність щось змінити,
прийняти…
відпустити.
Віддавна ти була тавром на моїй душі,
безіменним знаком оклику на моїх сторінках думок.
Тепер же ти небесним символом у моїй голові
злітаєш у синю блакить.
А серце болить.. болить…
Знаєш, як важко прокидатися не з тобою у цьому світі.
Як жахливо розуміти,
що нічого уже не змінити…
Любові так мало, щоби вона змогла розтопити
увесь той лід, що покрив минулі діяння...
Люблю, люблю, сумую… як востаннє…
ти пташка рання…
Що надто рано увійшла в світання…
життя…
сестра, сестра, сестра моя…
