«Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами...»
Т. Шевченко
Думи мої, думи,
тихі та веселі,
додаєте суму,
милі пустомелі.
Наносили мулу
на мою дорогу.
Вас усі забули,
то і слава Богу.
Оминають друзі
щирі і лукаві.
Козаку у лузі
не лунає слава.
Голі і роззуті,
ранені словами,
не були почуті
рідними панами.
Не були у герці
на сторожі мови.
Полонили серце
інші людолови.
Чом би вам не стати
воїну забралом?
Може вас багато,
а манкуртів мало?
Може вас пізнають
юні українці,
поки доконають
тролі і ординці?
Ой не плачте всує,
бо повинно стати –
вас не завоює
плем'я супостата.
Наче все сказали
і не може бути,
ніби вас так мало,
щоб усе забути.
Станете у коло,
підете у люди.
То нехай ніколи
і жури не буде.
Хай лунає нині
пісня веселенька,
наче в Україні
є іще Шевченко.
Шевченко никогда не был "весёлым" поэтом. Скорее наоборот. Да и украинцев не особо жаловал и по русски больше писал, чем по украински и жил в основном за пределами Нэньки и, вообще, зря из него икону сделали.
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І чого мокалеві судити про речі, які виходять за межі його розуміння?
