Ніч крокує бруківкою душ,
Зазирає очима туманів,
Надихає і п'янко дурманить
Полотном незамерзлих калюж...
Ти сидиш, захмелілий у дим,
І по черзі, немов акт за актом,
Перечитуєш власні нотатки,
Особистих думок пілігрим.
Ти радів, а тепер би заплакав,
Сумував, а тепер би не смів,
Утікав би від снігу та злив,
Не дражнив би сусідську собаку,
Те зробив би, того не зробив...
Хоч минуле не терпить поправок,
Але потайки в царстві уяви
Зазнає міріад коректив.
Чи то ти їх уніч, а чи ніч
Переписує кожну сторінку,
Кожну репліку, наміри, вчинки,
Навіть рухи і вираз облич.
І здається, це ніч, а не ти
Знає страхи твої і тривоги.
Пілігриме, чи знайдеш дорогу,
Щоб до себе нарешті дійти?
Ти блукаєш все далі - в собі,
Заколисаний чарами ночі,
Ніби втративший спогади зодчий,
Не впізнаєш колишніх робіт.
А наступного ранку, немов
Не було часових переміщень,
Ти забудеш мандрівку північну,
Щоби в ніч
відправлятися
знов