Знаєш, мамо, а я закохалася в екстреміста.
Ти кличеш його безголовим. Називаєш бандитом.
А в нього у серці правда. Очі у нього чисті.
Знаєш, мамо. Я буду його чекати. Буду за ним ходити.
Хоч сто років. Хоч двісті. Хоч сто тисяч триста.
Ти кличеш його фашистом. Називаєш нацистом.
А він мене любить за мою білу шкіру і світлі очі.
Знаєш, мамо, я з ним пройду всю дорогу тернисту.
Я віддам все йому — скровавлені дні й недоспані ночі,
За його сірі очі. За його справедливість іскристу.
Я знаю, що можливо, не доживе він до сизих сивин
І , можливо, він за справедливість нашу поляже.
Знаєш, мамо, коли зросте твій внук, його білий син,
То про нього "бандит і нацист" ніхто більше не скаже...
А для мене ж мій екстреміст був, є і буде вічно святим.
Гарний вірш... цікава тема, смачно подано... Тут багато віршів з патріотичним наповненням, але чомусь саме Ваш сподобався якось по- особливому... Браво!
Олька Оленька відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
