Іду як по льоду паркету.
«Заносить» іноді, буває,
та одинокому поету
іти фортуна помагає.
І у кільватері поволі
пересуваюся порою.
Зате, які чудові ролі
літературного героя!
Один – убогий, інший – босий,
а то й сліпий, як потороча –
нема-нема, та й гляне косо
на того, що боїться порчі.
Як та наживка у болоті.
Як не в’юни, то жаба клюне.
А то і щука косорота
укусить, пожує і плюне.
О! Як утримати нелегко
єдиний курс у гавань тиші.
Але на реї недалеко
ще майорить, – «Си́мъ побѣди́ши».
І у кільватері буває
одного інше обганяє.
Але у бурю і у штилі
фарватер доведе до цілі.
Увіруймо, – війна минає,
а наша віра – на вітрилі.
...Як не в’юни, то жаба клюне.
А то і щука косорота
укусить, славне товариство - і справді ж таки "Як та наживка у болоті" - провідчуто і висловлено (не жартую)
Увіруймо, – війна минає,
а наша віра – на вітрилі.
(Ховаючись, як злодій, ішов [Йонька> до комори, принюхувався, як лис до нори, чи нема якої порчі? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 431). - це так... до речі... для "щук косоротих"
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
славне товариство - і справді ж таки "Як та наживка у болоті" - провідчуто і висловлено 
(не жартую)
