Ніжна, добра і привітна
Біля озера росла,
Згодом чомусь помарніла
Бракувало їй тепла.
Грона ті рясні, червоні
До землі нагнулись
Й гілочки, наче долоні
Водиці торкнулись.
Так хотіла та калина
І любові, і тепла
Та прийшла зима холодна
Й снігом вкрила всі поля.
Все затихло, заніміло
Дерева поснули,
А калина все хотіла
Щоб її почули!
Щоб пташки знов повернулись
І пісень співали,
Щоб до неї пригорнулись
Квіти, кущі й трави.
Щоб ніколи не лишалась
Сама – на одинці.
І давно вона пишалась
Що ми – українці!
Дуже любимо калину
І її шануєм
Красу милу й неповторну
Світові даруєм.
Бо калина – наша слава
Символ є народний.
З ним країна процвітала
Й мала статус гордий.
Пам’ятала це калина
Відродилась знову,
Як часі славні згадала
Й українську мову.
Зрозуміла, що без неї
Рідний край сумує
Стала пишна і червона
Й красу всім дарує.
Пташки згодом повернулись
І вода заграла,
А калина відродилась
Й більше не страждала.
З року в рік була все краща
На весь світ єдина,
Гарна, лагідна, тендітна
Донька України!
Кожен, хто проходив поруч
До неї всміхався,
Милувавсь її красою
До грон притулявся.
Бо калина то є гордість
І мужність, і слава,
І народу на Вкраїні
Без неї не стало б.
