Серед бою, під гуркіт гармат
раптом випав листок обгорілий,
прочитав молоденький солдат:
"Ти тримайся,коханий мій, милий!"
І слова ці його зігрівали,
з тим листочком і мерз він, і мок,
бо це милої руки писали,
цілував обгорілий листок.
До грудей притуляв і здавалось,
що кохана говорить із ним,
те бажання йому передалось,
щоб в бою він лишився живим.
Це, напевно, Марії молитва
так підносить, гартує мене
і тому не страшна мені битва:
"Уперед!Мене дівчина жде!"
І нечувана сила в нім била,
і снагу йому й мужність дала,
але враз йому груди пробила
наскрізь... куля ворожая.
Весь світ рухнув тепер, - він упав,
стих і рев канонад, мов безсилий,
лиш кривавий листочок ридав:
"Ти тримайся, коханий мій, милий!"
зверніть увагу на "дічина" - дівчина.
(і, перепрошую, я б прибрав слово "грудь", воно асоціюється у мові більше із грудьми жіночими,
а фраза може бути такою:
"але враз йому груди пробила". ще раз перепрошую).
а вірш читати приємно, хоча про таке трагічне...
