Якась розгубленність в душі
Незрозуміла, незнайома,
Важка, як камінь непідйомна,
Немов ховалася в глуші
Моїх емоцій й почуттів.
Сліпа, глуха і здичавіла,
Яка, здавалось, оніміла
З минулого прийшла... А в тім
Не здивувалась їй. Можливо,
Завжди чекала, що прийде,
Минуле раптом приведе.
Й думки так боляче, мінливо
В істериці розреготались
І бились в скроні, мов птахи,
Ховаючи свої страхи,
На волю спішно розлітались...
Навіщо зустрічі раптовість
Нам доля дарувала знов?
Смішна дитяча та любов,
Якій дана позачасовість.
