Ти вийшла рано на світанку
Стежиною, знайомою до болю.
Понад ставом схилились верби,
А далі стежка мимо поля...
Ти йшла собі неспішною ходою
І щось траплялося поволі.
Але ж не знала іншої дороги,
Не мріяла собі такої долі.
Ти мріяла, що десь приблизно по обіді,
Ти вийдеш на широку та міцну дорогу.
Ішла і далі, щось ти відчувала,
В твоїй душі закралася тривога.
Але ж дорога – це життя.
Все передбачить не можливо.
Отак і в тебе - з нівідкіль
Холодна і нещадна злива.
Стоїш у розплачу обабіч поля
Одна і нікуди тобі подітись.
І тільки думаєш про те,
Щоб десь тобі зігрітись.
Але ж вже поряд та дорога
І ти крізь зливу ту дійшла,
Вся змокла та без сил, втомилась -
А по дорозі тій попутка йшла...